КИЇВСЬКА РУСЬ

Київська Русь займала прикордонне, проміжне становище між землеробськими цивілізаціями Європи і кочовими, варварськими народами Азії. Культура Русі – це культура «прикордоння», форпосту. Тут в політичних рамках об’єдналися слов’яни, угро-фінські, німецькі, іранські, тюркські етноси, які згуртувала культура Київської Русі, надавши їм основні характеристики.

Найважливішим досягненням культури Київської Русі є освоєння величезного простору північного сходу Європи, надання йому культурного, цивілізованого вигляду: будівництво нових міст – центрів культури, прокладання доріг, зведення мостів, які пов’язували з віддаленими куточками дрімучих, «неходжених» лісів.

Іншою, не менш важливою, історичною цінністю є прийняття православ’я і перетворення язичницької культури. Православ’я зіграло подвійну роль у розвитку культури Русі. З одного боку, воно багато в чому викорінює спадщину язичницької Русі, збіднює історичну пам’ять народу, віддає забуттю складний світ її міфологічних образів. Але безсумнівна і його прогресивна функція. В період татаро-монгольської навали саме православ’я стало духовним центром, який дозволив зберегти культурну самобутність Русі, організувати моральну відсіч завойовникам, висунути цілі національного Відродження.

Введення християнства по своєму впливу на свідомість людини того часу являло собою справжню революцію, яка принесла з собою зовсім нові цінності, нові форми життя, що зруйнувало міцно вкорінені стародавні стереотипи. Хрещення, докорінно змінюючи всю сферу розумової діяльності, вступало в конфлікт з колишнім релігійним світорозумінням, оскільки язичництво чинило опір і продовжувало жити в народних низах. Так, в літописах описуються «бісівські» язичницькі ігрища, народні повстання під проводом волхвів. Великих успіхів християнська церква добилася тоді, коли стала використовувати старі свята та обряди, наповнюючи їх новим змістом. Відбулося свого роду перенесення стародавніх повір’їв в нові форми. Спочатку язичництво існувало паралельно з християнством, потім стало помітно синтезуватися з ним і, врешті-решт, язичницька обрядова сторона була майже повністю ввібрана православ’ям. Поступово склалася компромісна рівновага язичницьких і християнських елементів.

Поклоніння язичницьким божествам поєднувалося з будівництвом християнських храмів і затвердженням нової релігійної свідомості. У вигляді різних народних обрядів та ігор залишки слов’янської міфології збереглися аж до сьогоднішнього дня, коли вони вже досліджені і осмислені етнографами. Сліди сюжетів давньослов’янської міфології зберігають билини, чарівні казки, загадки, візерунки на традиційних народних вишивках, різьба по дереву і багато інших проявів народної творчості. Звичайно, християнізація, що проводилася із знищенням стародавніх язичницьких святилищ, зустрічала шалений опір народу і жрецтва. Однак, в силу асиміляції язичницьких традицій до православних, все це призвело до створення самобутньої православної традиції. І в результаті, християнство сприяло загальному розвитку культури, створення пам’яток писемності, мистецтва та архітектурного зодчества Давньої Русі.

Подібно всім світовим релігіям, християнство на національному ґрунті набувало нових рис, безпосередньо пов’язаних із особливостями національного характеру. Православ’я сприяло формуванню людини нового типу. Ця людина прагла не до перетворення зовнішнього світу, а до його одухотворення. Язичництво не виділяло людину з природи, з її вічного кругообертання, вона була нероздільною зі світом. З прийняттям християнства, людина усвідомлює себе і своє місце в світі.

У колекції «Київська Русь» ми спробували відобразити момент зіткнення двох світів. Наші прикраси органічно увібрали в себе елементи, пов’язані з язичницькою та християнською тематикою. В основу дизайну покладені оригінальні зображення і сюжети, популярні в IX-X століттях.