Чорні клобуки (тюрк. Каракалпак – «чорний ковпак») – загальна назва тюркських васалів київських князів, розселених в Поросі, починаючи з кінця XI століття. Чорні Клобуки – у киян загальне прізвисько племен, що прикочували до лісостепових кордонів Київської Русі після того, як Подонські степи зайняли Кипчаки-Половці. Їх так називали по зовнішньому вигляду – чорним повстяним шапкам.
Літописці часто називають їх і окремими племінними іменами, найчастіше Торками. Є думка, що ім’я Торків походить від сарматського «гнівливий» або від скандинавського язичницького бога Тора. Вперше назва «чорні клобуки» була згадана в Іпатіївському літописі 1146 р, в останній раз – в 1193 р. За повідомленням літопису, до складу чорних клобуків входили торки, печеніги, берендеї і ковуї. Чорні клобуки були важливою військовою силою київських князів і брали участь практично у всіх їхніх збройних підприємствах, особливо в російських міжусобицях. Військові сили київських князів, згідно з Іпатіївським літописом, складалися з 3 частин: киян, чорних клобуків і князівської дружини. У політичному плані в Київському князівстві в цей час існувало 2 головних чинники: київське боярство і чорні клобуки. Чорні клобуки і київські бояри спільно приймали рішення про запрошення в Київ того чи іншого князя. Про важливу роль чорних клобуків у політичному житті Київського князівства свідчить неодноразово повторюваний в літописі стійкий вираз «вся земля Руська і чорні клобуки». Згідно з археологічними даними, після монгольського завоювання частина чорних клобуків була переселена монголами в Поволжя і Молдавію і включена у військово-аристократичну структуру улусу Джучі. Однак напівосіла і осіла частина чорних клобуків залишилася в Поросі і з часом була асимільована місцевим слов’янським населенням, взявши участь в етногенезі українців.
