Останнім часом скриньки поціновувачів прикрас все частіше стали поповнюватися старовинними прикрасами – дукачами та згардами. Вони, безумовно, прекрасні і дуже оригінальні. Але розберемося, що вони символізують.
Дукачі – це жіночі прикраси у вигляді монет. Вони були одними з найулюбленіших прикрас українок кілька століть, а саме з ХVII по ХХ століття.
Історія виникнення дукачів дуже цікава і починається ще з того часу, коли козаки наймалися на службу в Австро-Угорщину, Швецію, Францію, а за роботу їм платили талерами або золотими червінцями.
Іноді замість червонців козакам видавали зарплатню у вигляді пам’ятних медалей, вага яких була кратна кількості золотих. Авторами цих медалей були найкращі медальєри західної Європи, наприклад, німецький майстер Себастіан Дадлер, що виконував замовлення коронованих осіб.
На Буковині така срібна монета називалася салба. За традицією, хрещений батько дарував таку монету своєї хрещениці, коли їй виконувався 1 рік. Вона повинна була зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята.
У східних українських землях в дукач вставляли великий металевий бант, прикрашений емаллю або каменями.
На Лівобережжі в дукачі нанизували срібні намистини або пугвіці. Разом з ланцюжком і хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі.
У західних областях України срібні монети час замінювали однією чи кількома металевими або фініфтевими іконками або хрестиками.
Найчастіше дукачі носили в Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох сторін зображення релігійного змісту, їх дарували на весілля. Інші прикраси могли мати портретні зображення, в основному імператриць Єлизавети або Катерини Великої.
Згарди – гуцульські язичницькі обереги.
Ці прикраси є унікальними свідкам збережених традицій народів Карпат, благополучно дожили до нашого часу, що не втратили сили, справжній скарб не тільки для вчених-етнографів, а й для шанувальників національних прикрас.
Згарди – це обереги у вигляді хрестів, які по аналогії з християнськими, називали мальтійськими або тевтонськими хрестами. Вважалося, що згарда – це не суто християнський хрест, тому їх і вважали язичницькими. До речі, в ті часи, церква ставилася до цих прикрас досить недоброзичливо. Тому жінки носили згарди у вигляді нагрудної прикраси, по декілька штук, щоб не викликати підозр. Чоловіки ж носили кільця-згарди.
Великі згарди з розп’яттям називалися “гадзівські”, адже носили їх “гадзи” – дуже заможні і поважні селяни, справжні господарі.
Майстри ТМ “Скіфська Етніка” творять згарди і дукачі, як і в давні часи, за мотивами і традиціям тих століть.
Інтернет-магазин Біла Церква, Україна — www.skifska-etnika.com
