Бароко та Українське бароко

28.09.2016

Бароко (Baroque art) – стиль європейського мистецтва та архітектури. В різний час в термін “бароко” вкладався різний зміст. Спочатку він носив образливий відтінок, маючи на увазі щось дивне, абсурдне (можливо, він походить від португальського слова, що означає потворну перлину). Зараз  термін вживається в мистецтвознавчих працях для визначення стилю, що панував в європейському мистецтві між епохами маньєризму і рококо, тобто приблизно з початку ХVІІ до початку XVIII століття. Від маньєризму мистецтво бароко успадкувало динамічність і глибоку емоційність, а від Ренесансу – ґрунтовність і пишність: риси обох стилів гармонійно злилися в одне єдине ціле.

В Україні бароко заявляє про себе могутнім акордом золотих бань київських соборів, які були побудовані або перебудовані в цьому стилі; контрапунктом планів у панорамі монастирів Чернігова, Новгород-Сіверського, Полтави; експресивною пластикою Львівської скульптури; потужним декоративним потенціалом української гравюри, високою метафізикою поезії, бурхливою і велемовною патетикою полемістів, різноманітністю поліфонічної проробки матеріалу в музиці, смисловою бездонністю символіко-алегоричного менталітету літератури києво-могилянців, драматичним живописом, авантюрним метанням козацької душі.

ktr7xgrj

Проте, культура бароко не була ідейно однотипною. Виникнувши на півдні Європи, в Італії ХVІІ століття, вона придбала різноманітні, іноді діаметрально протилежно орієнтовані духовно, форми в різних регіонах. В католицьких країнах західної Європи (Італії, Франції, Іспанії, Португалії) вона пов’язана з Контрреформацією, “другою хвилею” схоластики, з придворним, аристократичним мистецтвом з його схильністю до маньєризму та евфуїстічичної символіки. Найхарактерніші риси Бароко – помітна барвистість і динамічність – відповідали самовпевненості і апломбу римської католицької церкви, яка повернула собі втрачену силу.

У протестантських країнах і слов’янському світі культура бароко, поряд з так званим “високим стилем”, виявляє певні демократичні тенденції, історично спирається на лютеранську громаду або православні братства, живиться духом патріотичних національних рухів, оспівує новий тип героя, який відповідає всестановості цих рухів, розпочинає фольклоризацію мистецьких жанрів і входить в епоху десакралізації культури.